Про злочини та покарання Чезаре Беккаріа (Російською)

Розрізнені уривки законів античного народу-завойовника, зібрані воєдино за велінням імператора, що правив дванадцять століть тому в Константинополі, надалі були перемішані з лонгобардськими звичаями і поховані в томах темних та плутаних коментарів приватних осіб. Вони й складають ті освячені традицією думки, які здебільшого Європи досі називаються законами. І як це не прикро, досі будь-яка думка Карпцова, будь-який древній звичай, згаданий Кларусом, будь-які тортури, з обурливою зловтіхою підказана Фаринацією, вважаються законами. І саме ними нікчемно вагалися ті люди, яким слід було б з трепетом душевним підходити до вирішення людських життів і доль. Ці закони, є спадщиною часів найжорсткішого варварства, і є предметом дослідження у цій книзі у частині, що стосується кримінальної системи. Причому я беру на себе сміливість розповісти про недоліки цих законів мовою, не доступною для неосвіченого і неприборканого натовпу тим, кому довірено суспільне благо. Пошук істини в її первозданному вигляді та незалежність від загальноприйнятих суджень, характерні для написання цього твору, — результат прихильного та освіченого правління, під покровом якого живе автор. Правлячі нами великі монархи, благодійники людства, люблять вислуховувати правду, висловлювану безвісним філософом з твердістю, без фанатизму, властивого тим, хто вдається до насильства чи обману, проте чужий розуму. Що ж до згаданих вище недоліків, то вони, якщо ретельно зважити всі обставини. Суворість покарань має відповідати рівню розвитку нації. На грубі душі народу, що ледь вийшов із первісного стану, необхідно впливати сильнішими і максимально хвилюючими почуття враженнями. Потрібний удар блискавки, щоб вразити лева. Постріл із рушниці лише розлютує його. Але в міру переходу людей у стан суспільний пом'якшується і посилюється сприйнятливість їхніх почуттів. А з розвитком сприйнятливості відповідно має зменшуватися суворість покарання, якщо хочуть зберегти незмінним співвідношення між предметом та його адекватним сприйняттям. З вищевикладеного можна вивести вельми корисну загальну теорему, мало, щоправда, згодну з чинним звичаєм, цим визнаним законодавцем народів: щоб жодне покарання не було проявом насильства одного чи багатьох над окремим громадянином, воно має бути за своєю суттю голосним, негайним, невідворотним, мінімальним із усіх можливих за цих обставин, пропорційним злочину та передбаченим у законах.